ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ

Адміністративна юстиція — це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

У цілому адміністративна юстиція становить один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди — засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб’єктивних прав і свобод громадян.

Проблеми адміністративної юстиції, розгляду адміністративно-правових конфліктів почали привертати до себе увагу ще в дореволюційній Росії (до якої протягом значного відрізку часу входила і значна частина України) у другій половині ХІХ століття. Аналізувалися західні моделі адміністративної юстиції і в той же час розроблялася вітчизняна модель судового контролю за діяннями органів управління і чиновників. У другій половині XIX ст. в губерніях Росії також були запроваджені органи розв’язання спорів, які виникають «у справах управління». На чолі цієї системи стояв Сенат (вищий урядовий орган влади з судовими, адміністративними, а іноді й законотворчими функціями), що формувався царем. Один із його департаментів мав розв’язувати суперечки між владними органами і підданими, а також компетенційні спори, — і ті, й інші разом становлять основу юрисдикції адміністративних судів.

Діяльність Сенату як судово-адміністративного органу мала чимало недоліків, обумовлених складним діловодством і архаїчністю процесуальних норм, що регулювали цю діяльність. Спостерігалася тяганина при розгляді справ, не додержувалися принципи змагальності, гласності, публічності. Результатом цього була недостатня поінформованість широких верств населення про діяльність першого департаменту і, як наслідок такого стану, порівняно велика кількість скарг і апеляцій, що в ньому зосереджувалися.

Революція 1905 року поставила питання про реформу Сенату та утворення місцевих адміністративних судів. Після кількох невдалих спроб лише в 1917 р. Сенат був реформований та наблизився організаційно до касаційних департаментів. Незмінність сенаторів, змагальність, безпосередність, гласність процесу повинні були скласти епоху в розвитку російської адміністративної юстиції. Втім, за словами М. Д. Загряцкова, ця реформа була припізнілою даниною помираючого старого режиму вимогам часу.

Перед лютневою революцією 1917 року було вирішено покласти функції Вищого адміністративного суду на урядовий сенат, ввести в судових округах посади адміністративних суддів і зобов’язати окружні суди розглядати окремі адміністративні справи. І, нарешті, 30 травня 1917 року Тимчасовим урядом Росії був прийнятий Закон про суди з адміністративних справ, а в Україні у період Гетьманату за Генеральним судом було закріплено вирішення адміністративних справ.

Таким чином, еволюційний розвиток російської (а, відтак, і української) історії ще на початку 20-го століття визначив акценти очевидної необхідності створення адміністративних судів як повноцінних судових органів, які мають вирішувати спори у сфері управління.

Подальшій розбудові адміністративних судів завадила Жовтнева революція 1917 року і до середини 20-х років ХХ ст.

У Конституції Української Народної Республіки 1918 року передбачалося, що судова влада здійснюється виключно судами в межах цивільного, кримінального та адміністративного законодавства. В період гетьмана І. Скоропадського було законодавчо закріплено положення, згідно з яким Генеральний суд одержав повноваження щодо розгляду адміністративних справ, а в часи Директорії проект Основного Закону УНР достатньо велику увагу приділяв саме адміністративній юстиції.

Аналіз законодавства України 1918-1920 років дозволяє зробити висновок, що незважаючи на дуже нетривалий період, система органів адміністративної юстиції одержала значний розвиток і впевнено орієнтувалася на формування самостійних адміністративних судів.

У 1927 році було прийнято Адміністративний кодекс УРСР- єдиний на теренах Радянського Союзу. Його невипадково називали винятком в історії новітнього адміністративного права. Ухвалення Адміністративного кодексу України стало значним кроком у розвитку адміністративного законодавства. Був запроваджений адміністративно-процесуальний порядок розгляду скарг на дії місцевих адміністративних органів. Проте й у цьому законодавчому акті не передбачалося судового оскарження, за винятком скарг на неправильне провадження опису, оцінки майна, призначеного на продаж у разі несплати необхідних платежів, а також неправильний розподіл отриманих від продажу майна сум. Адміністративний кодекс України впорядкував систему органів та посадових осіб, які були уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначив процесуальні межі розгляду цих справ. При цьому суди до числа органів, які розглядають справи про адміністративні порушення, введені не були.

Радянська влада у Конституціях 1918, 1924 та 1936 років послідовно закріплювала лише інститут звернення громадянина з критикою і пропозиціями до органів влади, межі якого випливали швидше з ідеологічних, партійних настанов, ніж із формальних правил. Тому інтерес до адміністративної юстиції майже згас.

«У СРСР адміністративної юстиції як особливого інституту немає, — говорилось у великій радянській енциклопедії другого видання, — за радянським правом, законність у державному управлінні забезпечується наглядом вищестоящих організацій і органів прокуратури, контролем з боку міністерств та спеціальних інспекцій, а також правом скарги у вищі органи влади і управління чи прокуратури». Тільки Конституції СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р. закріпила за громадянами право на оскарження до суду дій службових осіб, державних і громадських органів, яке повинно було реалізуватися в порядку, встановленому законом.

В незалежній Україні вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося аж до 1996 року. Втім, з перших років незалежності нашої держави, крок за кроком, послідовно, аргументовано з наукової і політичної точки зору, ця ідея втілювалася в життя:

- в 1992 році Концепція судово-правової реформи (розділ Ш) задекларувала створення адміністративних судів;

- в 1996 році Конституція України (ст.ст. 55, 124) закріпила функцію судового контролю у формі адміністративної юстиції як невід’ємну складову судової влади поряд з іншим основним елементом – правосуддям;

- 1998 рік - Концепція адміністративної реформи обґрунтувала роль адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади;

- 2001 рік - судова реформа та 2002 рік – прийняття Закону України «Про судоустрій України» на законодавчому рівні визначили, що в Україні, яка повинна бути демократичною правовою державою, буде адміністративна юстиція;

- 1 жовтня 2002 року - Указ Президента України  про створення Вищого адміністративного суду України;

- 16 листопада 2004 року – Указ Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів»;

- 6 липня 2005 року – Верховна Рада  України ухвалила Кодекс адміністративного судочинства України, в якому окреслила повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства;

- 2016 рік - судова реформа та 02 червня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (нова редакція), які набрали чинності 30.09.2016;

- 21 грудня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Вищу раду правосуддя», який набрав чинності 05.01.2017.

- 15 грудня 2017 року – Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що виклав у новій редакції ГПК, ЦПК, КАС та понад 25 інших законодавчих актів.

В рамках проведення судової реформи в Україні 15 грудня 2017 року набули чинності у новій редакції Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України. Рішення про дату набуття чинності кодексів було ухвалено на пленумі нового Верховного Суду 30 листопада 2017 року, термін одночасний із початком роботи нового Верховного Суду, тобто 15 грудня 2017 року.

Кодексом адміністративного судочинства України, який вступив в законну силу з 15.12.2017, передбачено ряд важливих процесуальних нововведень, які покликані спростити і прискорити здійснення судочинства в Україні.